Кіт Мурчик та хитра миша
На вулиці різко похолодало. Постукала у двері холодна зима. Наш кіт Мурчик попросився до хати, щоб зігрітися. Мама його впустила і сказала:
‑ Заходь, погрійся, та тільки не бешкетуй і вчасно в туалет просися!
Мурчик в кухні наївся, з блюдечка попив молочка, пішов до кімнати, вклався на м’якому кріслі подрімати. Смачно і довго спав. Та одного разу, вскочивши до кухні, не побіг обідати, а тихенько став підкрадися до буфету.
‑ Мурчику, ти мишу там винюхав? – запитала мама.
А Мурчик, хоч і дуже хотів протиснутися у шпарину за буфетом, та йому це зробити не вдалося. Він і лапку запихав, та дістати мишу, яка невідомо як там опинилася, не зміг.
Цілий вечір кіт просидів на кухні, принюхувався та пантрував за мишею. Стомившись, похлебтав молока і вибіг на подвір’я у відчинені двері. Бабуся, перед тим як лягати спати, завжди відчиняла їх, щоб провітрити хату.
За вечерею мама сказала татові:
‑ На кухні з’явилася миша. І звідки вона взялася?
‑ Миші завжди перед холодами поспішають шукати тепле і ситне місце, ‑ мовив тато.
‑ Поживитися їй нічим не вдасться. Я всі харчі буду тримати в холодильнику, а крупу і борошно зберігатиму у коморі в скляному посуді, закритому щільно кришками.
‑ На кухні миша знайде хлібні крихти і вже не вмре з голоду. Скільки їй там потрібно тих харчів? Це ж тобі не бик і не свиня, ‑ весело мовив тато.
‑ А я й крихітки не лишатиму ні на столі, ні на підлозі. Голодом заморю негідницю! – сердито сказала рідненька.
Щодня забігав Мурчик на кухню і перш за все летів до буфету, хотів спіймати мишу. А вона, ніби навмисно дражнила кота, шкрябала в куточку. Цього разу сидів довго, принюхувався і прислухався.
‑ Треба відсунути від стіни буфет, хай уже кіт спіймає мишу, а то ще сіроманка поробить нори в кутку, ‑ мовила мама до тата.
‑ На твою думку це так просто зробити? Буфет забитий посудом, його не легко зрушити з місця. Вийняти з нього посуд, а потім все повернути назад, на це треба витратити півдня часу, ‑ доводив тато мамі.
А миша тим часом дуже зголодніла, вибігла на середину кухні, загубивши пильність, і потрапила Мурчику прямо в лапи. Кіт з мишею в зубах вискочив у відчинені двері і опинився на подвір’ї. Та не з’їв її, а почав гратися. То лапою придушить, то схопить зубами, то відпустить. Миша прийшла до тями і чкурнула від кота. Він її наздогнав, схопив зубами і знову відпустив. І все одно хитра миша зуміла від нього втекти. Мурчик довго її шукав, ходив, нявчав, та не знайшов.
‑ Що, котику, проморгав свою здобич? – запитала мама, ‑ Іншого разу будеш розумніший…
Віднині на кухні запанував спокій. Мурчик вже не принюхувався і не пантрував на здобич.
